Звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти.

19.04.10 19:57 | ленін

Звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти на партійну діяльність напередодні революції і на її початку. За останні десятиліття опубліковані цікаві матеріали на цю тему, проте й досі багато що залишається незрозумілим. Наприклад, на початку ХХ століття на підпільну газету «Іскру» гроші давав таємничий доброзичливець (індивідуальний чи колективний), зашифрований у документах РСДРП як «Каліфорнійські золоті копальні». На думку деяких дослідників, ідеться про підтримку радикальних російських революціонерів американськими банкірами-євреями, здебільшого вихідцями з Російської імперії, та їхніми нащадками, які ненавиділи царський уряд за його офіційний антисемітизм. Під час революції 1905—1907 років більшовиків спонсорували американські нафтові корпорації з метою усунути зі світового ринку конкурентів (а саме — нафтовий картель Нобеля з Баку). У ці ж роки, за його власним визнанням, більшовикам давав гроші американський банкір Яків Шифф. А ще — сизранський фабрикант Єрмасов та підмосковний купець і промисловець Морозов. Потім одним із фінансистів більшовицької партії став Шміт, господар меблевої фабрики у Москві. Цікаво, що і Савва Морозов, і Микола Шміт врешті-решт вкоротили собі віку, а значна частина їхнього спадку дісталася більшовикам. І, звичайно, чималі кошти (сотні тисяч тодішніх рублів, або десятки мільйонів гривень, за теперішньою купівельною спроможністю) діставалися внаслідок так званих ексів — а простіше, грабунків банків, поштових відділень, вокзальних кас. На чолі цих акцій стояли двоє персонажів зі злодійськими прізвиськами Камо і Коба — себто Тер-Петросян і Джугашвілі.
  Проте сотні тисяч і навіть мільйони рублів, вкладені в революційну діяльність, могли тільки похитнути Російську імперію, попри всю її недолугість — надто міцна була будова. Але тільки у мирний час. З початком Першої світової війни перед більшовиками відкрилися нові фінансово-політичні можливості, якими вони з успіхом скористалися.
.З часу тих подій минуло понад 90 років. Але революційні романтики усього світу продовжують стверджувати, що більшовики були моральними і полум’яними революціонерами, патріотами Росії і прихильниками свободи України. І досі в центрі Києва стоїть пам’ятник Леніну, на якому написано, що у спілці робітників російських і українських вільна Україна можлива, а без такої спілки про неї не може бути й мови. І досі до цього пам’ятника людині, яка отримувала гроші від німецьких спецслужб, несуть квіти на «революційні» свята. І досі, на жаль, значна частина українського суспільства не може відчути тієї великої різниці між провідниками жовтневого перевороту й Української революції 1917 року, яка полягала в тому, що Українська революція справді ніким ззовні не фінансувалася.